Системний червоний вовчак є досить рідкісним, але вкрай важким захворюванням, яке може спостерігатися як у дітей, так і у дорослих, при цьому причини розвитку якого досі не встановлені. При розвитку цього захворювання імунна система людини з якоїсь причини починає сприймати клітини власного організму як чужорідні і, відповідно, намагається їх «знешкодити», завдаючи серйозної шкоди людському організму. Ця хвороба призводить до ураження багатьох внутрішніх органів, судин, шкіри, суглобів і т. д. В основному уражається сполучна тканина, яка містить в собі судинний компонент.

Свою назву це захворювання отримало за досить характерний симптом - поява червоної висипки у формі метелика, яка розташовується на щоках і переніссі. У середньовіччі вважалося, що приблизно так виглядають сліди від вовчих укусів, за що хвороба і одержала таку своєрідну назву.

Причини розвитку захворювання
Системний червоний вовчак досі залишається одним з нерозгаданих повністю захворювань, патогенез її вивчений слабо, причини розвитку - достовірно невідомі. Існує кілька теорій, але вони не дають відповіді на всі питання і можуть повністю описати розвиток і зародження цього захворювання в організмі людини.

Самою обгрунтованої можна вважати теорію, яка передбачає наявність певного дефекту в імунній системі людини, який за певних умов (впливі вірусної інфекції, наприклад) «запускає» розвиток хвороби. Так, системний червоний вовчак може розвинутися через занадто тривалого перебування на сонці, аборт і вагітність, стреси та емоційні переживання - після впливу таких чинників найчастіше з'являються симптоми цього захворювання. Також причиною може стати алергія на харчові продукти або деякі компоненти лікарських препаратів. Якщо у людини в роду були родичі, які страждали від цього захворювання, то це можна також вважати досить вагомим фактором ризику.

Як розвивається це захворювання?
Системний червоний вовчак розвивається поступово, на перших етапах особливо помітних симптомів немає, тому «офіційна» історія хвороби пишеться вже з більш пізнього етапу, коли симптоми стали досить помітними. Так, на початковому етапі розвитку хвороби пацієнта можуть турбувати схуднення, загальна слабкість, незначні болі в суглобах і безпричинне підвищення температури. Гострий розвиток захворювання виникає значно рідше, але воно частіше стає причиною звернення до лікаря через вираженості симптомів - гострі запалення суглобів і шкіри, значне підвищення температури. Надалі хвороба розвивається хвилеподібно, періодично відбуваються загострення, при яких в патологічний процес втягуються нові тканини і органи.

Найбільш помітний з можливих симптомів - запалення у вигляді «метелика» на обличчі. У цьому випадку з'являється висип на щоках і переніссі. Але можливі й інші зовнішні прояви цього захворювання - почервоніння зони декольте, яке може значно посилюватися під впливом сонячних променів, вітру, морозу або при хвилюванні, або ж висипання у вигляді кілець з блідою шкірою всередині.

Досить часто відбувається також ураження губ і слизових оболонок рота, поширеним симптомом можна вважати появу болю у великих і дрібних симетричних суглобах (плечі, кисті і т. д.).
Надалі при розвитку хвороби майже завжди запалюються серозні оболонки органів, практично у всіх випадках страждають нирки, рідше вражається печінка, серце, легені і головний мозок.

Діагностика захворювання
Діагноз «системний червоний вовчак» ставиться лікарем- ревматологом на підставі описаних вище симптомів, але при цьому для підтвердження діагнозу в обов'язковому порядку проводиться і лабораторна діагностика. Проводиться загальний аналіз крові, який дозволяє виявити присутність запальних процесів, дослідження імунітету, аналіз крові на конкретне захворювання, рентгенографія легенів, аналіз сечі, а також проводиться УЗД серця.
Завдання лікаря при діагностиці - не тільки виявити і підтвердити наявність захворювання, а й визначити, якої шкоди хвороба вже встигла принести людському організму. Від цього багато в чому залежатиме те, яке конкретно лікування буде призначено надалі.

Як лікують це захворювання?
Системний червоний вовчак передбачає досить складне і тривале лікування, при цьому прогноз на майбутнє не найсприятливіший, як і при всіх захворюваннях такого роду. На жаль, поки не знайдений спосіб привести в норму імунну систему при подібних «збоях».

Тому лікування проводиться в першу чергу симптоматичне, також застосовуються нестероїдні протизапальні препарати, глюкокортикостероїди. Слід зазначити, що подібне лікування спрямоване в першу чергу на підвищення рівня життя пацієнта, усунення больових відчуттів і дискомфорту, хоча саме по собі лікування такого роду ніяк не бореться з самим захворюванням.

Для того, щоб призупинити розвиток захворювання застосовуються цитостатичні імунодепресанти, проводиться екстракорпоральна детоксикація і пульс- терапія, при якій використовуються великі дози цитостатиків або тих же глюкокортикостероїдів.
Це захворювання вимагає дуже серйозного ставлення до себе від пацієнта, але навіть при дотриманні всіх рекомендацій лікаря застосовувані в цьому випадку препарати можуть викликати різні побічні ефекти, з якими також доводиться боротися. Також пацієнтові доводиться уникати застосування різних сироваток і вакцин (оскільки ліки послаблюють імунітет і використання таких коштів буде рівносильно прямому зараженню), хірургічних операцій, уникати переохолодження та знаходження на сонці.

При такому діагнозі людина може прожити досить довго при виконанні всіх рекомендацій лікаря. Так, після 10 років лікування виживаність становить близько 80 %, а після 20 - близько 60 %. У деяких випадках люди живуть ще 25-30 років після постановки цього діагнозу.